Интервью со звездами

Ольга Фреймут

Ольга Фреймут

Як у казці

Поки ми спілкувалися з телеведучою Ольгою Фреймут про її сім'ю, дочку Злату, кумедного йорка Лунтіка та проблеми безпритульних тварин... Лунтік руйнував нашу фотостудію.

Ольго, як Лунтік потрапив у ваш дім?
Ми не знаємо... Миколай Златі приніс. Злата вже півроку марила собачкою – вона вибирала між чіхуахуа та йорками, але характер чіхуахуа не підійшов. Адже собака має бути схожим на господаря. Я особисто собачку не хотіла, бо знаю, наскільки це відповідально. Але на День Святого Миколая дітям приносять подарунки, а Златі дісталась собачка. Вона прокинулась від того, що її розбудив Лунтік. Правда, в паспорті у нього було написано «Айвенго», але ми називаємо його Лунтіком, бо Лунтік – улюблений казковий персонаж Злати.

Тобто, в душі він справжній лицар?
Скоріше, авантюрист. Він дуже рухливий. У нього навіть зачіска постійно псується, бо він увесь час рухається.

Лунтік і Злата одразу подружилися?
Вона його мордує трошки… не відчуває, що він менший за неї, тягає постійно, сприймає як рівного.
Але Лунтік – як будильник. Раніше Злату було важко підняти з ліжка, а тепер мама запускає його до неї у спальню, він починає тарабанити ніжками і Злата раніше прокидається.
Взагалі вона спочатку хотіла братика чи сестричку. А потім каже: «Знаю, що братика чи сестрички в мене найближчим часом не буде, то давайте хоч песика». Тому Лунтік – це така альтернатива. Ну, думаю, як і для всіх діток. Злата дуже щаслива. Спершу вони так придивлялись один до одного, звикали, а тепер це її найліпший друг. Ходить із нею у садочок. Він настільки Злату відчуває… Мій тато прийшов за Златою до дитячого садочка, а Лунтік якось утік із сумки... і всі діти давай його шукати. А пес зайшов до спальні, знайшов Златене ліжечко і ліг під нього спати.

Оце я розумію, дружба! Мабуть, вони влаштовують час від часу дружні походи у грумінг-салон?
Лунтік десь місяці чотири ходив таким кудлатим, занедбаним, бо я не знаходила часу його розчесати. Коли ми самі намагалися йому коси плести – то він скидав усі гумки. Пішли у салон… Я думала, що салон – це така розкіш для собаки, щось необов’язкове, а виявилось, що це необхідна річ для песика. Лунтік провів у салоні чотири з половиною години. Його там мили, розчісували – він бідний виривався, ледве не втрачав свідомість. А наступного дня йому ще й вуса стригли. Лунтіку в салоні не дуже сподобалось, тому тепер Злата сама йому чистить зубки, розчісує, сама за ним доглядає.

А хоч гарну одежинку він полюбляє?
Лунтік не любить одяг. В нього є різні одежинки, тільки вони його не цікавлять. У нього улюблений одяг – ця рожева курточка. Я привезла донці іграшку з Лондона, а Лунтік відібрав у неї піджачок. Тільки його він і носить. Може, він не любить стиль кежуал, а як справжній британець носить тільки піджаки. Футболки і куртки він знімає.

Але ви все одно гуртом відвідуєте бутіки?
У Лунтіка постійно оновлюється гардероб. Вони зі Златкою накупили йому в якомусь бутіку купу одягу. А я не купую. Якось взяла йому на Різдво костюмчик, а він виявився завеликим. З тих пір не лізу не в свої модні справи (сміється). Треба з Лунтіком ходити, приміряти – це вже окремий шопінг-дей. Тому гардеробом займається Злата.

А у вас в дитинстві були домашні улюбленці?
Я завжди хотіла мати якусь тваринку, але не було такої необхідності заводити їх вдома – у мене були безпритульні собачки, які жили в селі – коли я до бабусі з дідом приходила, то спілкувалася з ними. Був песик Умка, дворняжка, і він бігав за мною постійно, такий мій друг. Завжди проводжав мене аж до міста. Були й кошенятка. Вдома жила спаніель на ім’я Велсі, але вона, на жаль, загинула. Також жила шиншила, і вона теж загинула. Був папужка Пріті, він у нас довго прожив. І тому побоююсь заводити домашніх тварин, бо вони дуже швидко помирають. Але історія Лунтіка буде зовсім іншою, бо власниця не я – власниця Злата. І у неї він буде жити довго та щасливо. Також мене завжди лякало у дитинстві, що з собачкою треба рано гуляти. Я була дуже відповідальною дитиною, й не уявляла собі, як це робити.

Ну, йорки не потребують таких жертв у догляданні
Так, йорки для життя у квартирі ідеально підходять. Крім того, Злата має схильність до алергії, тому йорк їй пасує, бо у нього не шерсть, а волоссячко. Плюс, це дуже весела тваринка, яка любить усіх. Спочатку ми навіть на Лунтіка злилися, бо він був привітним до всіх, а ми хотіли щоб він був відданим. Але він такий – добрий і веселий.

Тобто, хату він не стереже?
Скоро почне стерегти, бо він вже навчився гавкати. Йому моя мама дає майстер-класи з гавкання, навчила вже (сміється). Тож тепер він гавкає, коли чогось хоче. Наприклад, їсти те, що йому не можна. А їсть він дуже багато. Він не їсть те, що їдять собачки. Хай там кажуть, що собакам чогось не можна – він просто не їсть те, що йому приписують у його паспортах. Він любить солодке, любить овочі, фрукти, а суто корм його не цікавить.
Щось найсмачніше він собі до ліжечка тягне. Він може обідати-обідати, а якийсь шматочок, що найсмачніший і найбільший – якогось тістечка – він одразу несе до ліжечка. У нього в ліжку можна все знайти – і тапки, і бублики, і фрукти, і його іграшки.

Може, він вегетаріанець? Тому він такий енергійний
О, він дуже енергійний! У Саші Педана живе сестричка Лунтіка, Луві, тільки вона не така енергійна. Лунтік постійно тягне якісь речі до себе, якісь предмети, що в п’ять разів більші за нього. Не знаю звідки в нього стільки сили. Він постійно крутиться – не знала, що собаки вміють так крутитися. Тобто, не просто за хвостом ганяється – він перевертається на місці.
Лунтік винищує капці і перегризає дроти на комп’ютері, але він дуже охайний. Справжній британський пес, який знає: їсти потрібно за столом… або у ліжечку (сміється).

Вся ця енергія не забирає у вас занадто багато часу?
Я мало часу Лунтіку присвячую, бо мало буваю вдома. Тобто, Лунтік така заміна мене для Злати. Щоб мати якусь рідну душу біля себе.

Наскільки я пригадую, ви й на світських раутах із песиком не з’являєтеся?
Ні, боронь боже! Мені було б соромно, що я із псом під рукою. Це такий моветон. Не хочу, щоб мене прирівнювали до Періс Хілтон. Чому ми взяли цього песика – бо хотіли мати щось рідне у себе вдома. Це не робилося для гламуру, навпаки – мені здається, що цей відбиток гламуру попсував йоркам репутацію. Коли всі їх беруть на тусовки – це дуже смішно й неправильно. Бо пси не хочуть туди, їх не цікавить світське життя. Їм хочеться скоріше побавитись.

Як думаєте, чи важлива породистість при виборі домашнього улюбленця?
У мене майже все життя були безпородні собачки. Якісь вони відданіші. Тому я до Лунтіка ставила дуже високі вимоги. Безпритульні собачки цінують, що їх взяли з вулиці і поселили вдома. А Лунтік цього оцінити не може, бо він народився в хороших умовах, його приніс Миколай, всі його люблять, одягають, годують. Тому людині треба враховувати, чого саме вона хоче від собаки. Якщо ти хочеш гарного співрозмовника, тільки твого, – тоді варто брати собаку з вулиці.

Як ви ставитесь до ситуації із безпритульними тваринами в Україні?
Я тепер знаю всю страшну правду про жорстоке ставлення до них, і в «Ревізорі» ми іноді перевіряємо питання безпритульних тварин. Всі мають право на життя, в тому числі й тварини. Цей Новий рік я провела із друзями у Швейцаріі і мені показали відео, жахливе відео, як у Східній Україні відстрілюють безпритульних собак. Це відео пролетіло Європою, та, на жаль, в Україні його не показують, але воно є в інтернеті. І люди були обурені. Я навіть розплакалась, тому що це було дуже жорстоко. Сподіваюсь, зараз ситуація покращилась. Я пам’ятаю, як у нашому місті розстрілювали собак, прямо з ранку. Це неприпустимі речі, і той страх з дитинства залишився. Коли я побачила те відео, для мене це був дуже великий шок. Я не думала, що таке жорстоке ставлення до тварин залишилось у нашій країні. Я б не повірила, якби мені розказали. Вважаю, що таке вбивство прирівнюється до вбивства людини. Чи навіть ще гірше, адже людина може втекти, звернутися до суду, чи за неї може хтось помститися. За тварину ніхто не помститься.

Текст: Ростислав Малько
Фото: Євген Бєляєв

© «Зоодруг» 2010-2017. Все права защищены.