Руслана Писанка

Руслана Писанка

Руслано, вітаємо Вас! Нам і нашим читачам дуже цікава історія появи у вашому домі кішки. Розкажіть, як вона у Вас з’явилася.

Коли я була на гастролях, чоловік надіслав мені фотографію, на якій було чотири кошенятка. Нам їх підкинули у двір. Всі вони були різного кольору – чорного, білого, сірого... Ігор сфотографував цю компашку і запитує: «Ну що робити?». «Корми», – відповідаю (сміється). У дім всіх ми не могли пустити, не готові були. І коли я повернулася, вони всі ховалися у дровах на подвір’ї. З кожним днем ставало все холодніше. Було їм тоді менше місяця. Ігор приніс додому біле кошеня – пухнасте, але худе. Лапки як гілочки. Воно було напівмертвим, все холодне, язик вивалився, виглядало наче трупик. Стали ми його реанімувати. Я робила масаж, терла, трясла, Ігор грів руками. Піпеткою крапали молоко, і коли кошеня почало ковтати, я сказала: «Здається, виживе!».

Ми залишили спати кошеня у ванній на теплій підлозі. Через добу «воно», як ми його тоді називали, тому що не знали – дівчинка це чи хлопчик, ожило. З часом з’ясувалося, що це кішка, хоча ми спочатку вважали, що котик. Маленьке, брудно-біле, пухнасте створіння. Вона почала бігати, і ми вирішили її залишити. Кажуть, що коли до будинку прибивається біла кішка – це приносить здоров’я. Рука не піднялася кудись її відправити. Так вона і почала у нас жити.

Моя мама назвала її Сільвою, спочатку так і було. Але вона так швидко бігала, що була подібна на спалах фотоапарату. Виблискувала та щезала, наче Флеш – супер-герой з блискавичною швидкістю. Так ми її і назвали – Флешка.

Зараз вона вже доросла кішка, їй більше року, вона вже стала мамою і живе у нас.

 

Яка вона за характером? Як швидко звикла до Вашої оселі та сім’ї?

Мій чоловік каже, що кішка дуже вередлива. Мабуть, він вважає вередливістю її характер. Якщо вона не хоче сидіти поруч, то ніколи не буде, як би ти її не примушував. Вона хоче робити тільки те, що хоче. Я не вважаю, що це погана якість. Мені здається, що вона достатньо вихована. Знає, де її місце, що можна робити і чого – ні. Дотримується правил дому, нічого не псує. Але вранці вона вривається у спальню за ласкою, страшенно її потребує. Вона ніжиться, бавиться та грає з усіма. Хоча мені здається, що наша киця вважає себе господаркою в домі, а нас – своєю прислугою.

Її характер більше проявився з появою кошенят. Це сталося за два дні до мого приїзду з проекту «Зважені та щасливі». Я доглядала та виховувала її малюків. За цей час Флешка показала себе дуже гарною мамою: годувала кошенят до чотирьох місяців, вчила полювати, приносила їм справжніх мишок, яких сама ловила на подвір’ї; вчила їх битися, спонукала протистояти їй, кусала, щипала, дряпала, щоб навчити їх виживати. У цій ситуації мене дивувало, наскільки сильні інстинкти у кішок. Вона потрапила до нас, коли їй ще не було і місяця, і, гадаю, що її мати навряд чогось встигла її навчити. Але інстинктом закладено, як правильно виховувати своїх дітей. Так кошенята у нас виросли виховані і привчені до самостійного життя (сміється). Ми зробили їм щеплення, паспорти, щоб люди, які їх взяли, отримали готових котів, з якими не буде проблем.

Є у неї якісь особливості? Що вона любить чи не переносить, в які ігри грає і що любить їсти?

Вона не любить воду! Коли купається, то пихкає, крекче, але на хазяйську руку зуб чи лапа не піднімається. Вона просто терпляче стогне, бо розуміє, що потрібно пройти це випробування та й все.

Коли на вулиці волого, вона вважає за краще цілими днями лежати на дивані, а виходить на двір тільки у разі крайньої необхідності – в туалет.

А що любить? Коли на вулиці мороз. У неї дуже густа шерсть. Цієї зими вона часто гуляла, і на 10-градусному морозі лежала і спостерігала за цим світом. Ще вона любить, коли у неї на тарілочці є їжа. Можливо, вона з’їсть її пізніше, але вона підходить і показує, муркоче, вимагає, щоб їжа в мисочці була.

Годуємо її кормом. Але вона любить піти з’їсти мишку, а потім прийти і закусити сухим кормом – як печенюшку з’їсти. Чисте м’ясо вона їсть, а от ковбасу й сосиски ми їй просто не пропонуємо. Навіть не знаю, любить вона це чи ні. Моя мама любить підгодовувати її хлібом. Їй подобається трошки його поїсти. Вона всеїдна, але не їсть борщі, як деякі кішки. Може харчуватися і самостійно – мишами або птахами. Вона мисливець, якщо когось зловила, я не можу за цим простежити.

В які ігри грає? Її улюблена гра – обхід території, вона її оглядає. Любить такі ігри, як ніби вона грає в шпигуна. Думає, що хтось за нею полює, потім звідти вистрибує, знову ховається. Сама з собою може розважатися, їй ніхто не потрібен. У дитинстві вона любила грати котячими кульками, а зараз, впав листочок від квітки на підлогу, і вона ним може гратися. Або гумка від волосся лежить поруч зі мною, вона підходить і починає її підкидати.

Є ще триповерхова кігтеточка, ми з Ігорем самі її зробили. Вона зроблена сходинками, щоб кішка могла переміщатися вгору та вниз. Всередині будиночок, де вона може провести деякий час. До речі, вона з такою силою по цій кігтеточці дряпає, що якби там була чиясь рука, живого місця не залишилося б. Нещадно точить свої пазурі. І це правильно!

 

Це перший раз Ви берете тварину з вулиці чи вже рятували інших? У Вас були улюбленці в дитинстві?

Ні! У моєму житті вже були такі випадки. Я собачниця, вдома у нас завжди були собаки. Ми з братом підбирали цуценят, постійно когось приводили. Батьки дивувалися, адже ми вже взяли вівчарку і не можемо всім собакам в окрузі дати притулок. Тоді ми з братом годували їх у під’їзді. Якось знайшовся бультер’єр, прибився до нас, і ми його взяли до себе. Він у нас жив, а навесні втік, відчув дівчинку, напевно. Він був дуже смішний, добрий, неагресивний. Коли хтось приходив до нас додому, він брав зубами за зап’ястя, а зуби у нього були величезні – по три метри (сміється), і тягнув до холодильника. Треба було обов’язково щось йому дати, інакше він тебе не відпустить. На руці залишав синці...

А остання моя собака – Даша. Помісь коллі та чау-чау. Я колись працювала на одному каналі. Нашого начальника возив водій, він у когось цю собаку забрав, треба їй було знайти новий дім. Він посадив її в машину начальника, а вона роздряпала шкіряний салон. І він сказав мені: «Не знаю, куди її подіти, на вулицю шкода». «Давай, заберу», – кажу. Вона прожила у нас 15 років. Найдобріша, геніальна, захисниця, ласкава. Вона була руда з білими штанцями і дуже красивою лисячою мордочкою. Теж приблуда. Мої колеги, до речі, так її і називали.

А от мій чоловік завжди був кошатником. У нього були кішки, він з ними вміє розмовляти. Одного разу ми були в гостях у Олени Вінницької, з якою у нас є своя історія. Ми брали участь в проекті «Портрет нації», і там потрібно було здати матеріали ДНК, щоб зрозуміти, які крові по нас гуляють. І випадково виявилося, що ми з Оленою сестри по материнській лінії. П’ятсот або тисячу років тому у нас була одна мама. Ми з Оленою потім звели наших родичів, виявилося, що вони знаходяться по всьому світу.

Загалом, коли це все з’ясувалося, Олена мені сказала: «Сестра, тобі не потрібен котик?». У неї кішка породи бобтейл на ім’я Шиша. За нею не встежили, і вона народила від місцевого сільського жирного кота Жені. Коли приїхали, мені дуже сподобалося їхнє кошеня на прізвисько Бігус. Ми з Ігорем просто закохалися у нього і вирішили взяти. У півроку він важив 6 кг. Кабан ще той! А взагалі курильські бобтейли живуть на снігу, полюють на риб, птахів, гризунів, у них дуже потужні лапи... Цей Бігус розорив усі гнізда, які були у нас на території, злопав усіх птахів, кротів, мишей. Всю живність винищив. Всі страшно його боялися, хоча він був такий ласкавий, ніжний, навіть не нявчав. А коли йому виповнився рік, його відвідала любовна муза, і він пішов, так ми його і не знайшли.

Наступного кота Ігор підібрав на будівельній базі. Худий, величезні вуха та очі, а решта – кісточки. Ми назвали його Вішман. Простий котяра, ніякої благородної крові. Отримав гідне виховання, все було чудово. Але це був кіт-пригода! В 5 місяців він потрапив у капкан. Сусід тримає голубник і поставив там капкани, щоб до голубів не забиралися куниці й лисиці. І ось наш кіт перегриз волосінь, якою був прив’язаний цей капкан, і з ним на лапі повернувся додому весь брудний. Ми поїхали в клініку, дали йому антибіотики, три місяці він кульгав, але потім все зажило. Тільки-но він оговтався від цієї рани, прийшов з простреленим животом. Ми запідозрили у цьому того ж сусіда, хоча той божився, що це не він. Знову лікарня. Довелося робити операцію, видаляти кулю. Багатостраждальний Вішман. Він залишився живий, все нормально. Але коли йому виповнився рік, його, на жаль, вбили, можливо, теж сусід. Загалом, після Вішмана ми вирішили не брати ні котів, ні собак. Але потім все одно не стрималися, з’явилася Флешка.

 

Всіх тварин ось так не врятуєш. Як, на Вашу думку, можна подолати таку складну ситуацію з безпритульними тваринами у нашій країні?

Я впевнена, що такій ситуації потрібно запобігати для успішного її вирішення. Поява на вулиці бездомних собак – творіння рук людських. Бездомні собаки з’являються від того, що хтось погрався і викинув. Так само і з кішками. У тварин є інстинкти, вони спаровуються і дають потомство. Від однієї собаки може з’явитися не одне покоління, поки вона здатна народжувати.

Люди повинні серйозно ставитися до свого вибору. Якщо взяли собаку і не можете її тримати вдома з якихось причин, знайдіть гідні руки, не викидайте на вулицю. Так ви зменшите кількість бездомних собак. Але закликати людей, щоб всі брали собі додому собачку... Хтось не може, хтось не хоче, хтось боїться складнощів або постійно в поїздках.

У нас не дуже поширена ця культура. Зараз, коли собак стільки наплодилося, вбивати їх не можна, був момент, коли ловили, вбивали. Я сама бачила таке і чинила опір.

Розраховувати на державу хочеться, але у них інші завдання. Я думаю, що було б добре, якби знайшлися меценати, які мають достатню кількість грошей, щоб утримувати притулки. Але не для того, щоб собака там народжувалася і вмирала, а такі притулки, де тимчасово перебувають тварини, яких розподіляють, кудись віддають, знаходять їм нові будинки, сім’ї. Хотілося б, щоб усе було цивілізовано і такі люди знаходилися. А ми, артисти, могли б взяти активну участь і допомогти. Зрозуміло, що всіх собак не збереш і псарню у будинку не влаштуєш, але допомагати було б добре.

 

Що найбільш складне для Вас в утриманні кішки? Завдяки чому це можна перетерпіти чи подолати?

Відповім на це запитання як собачниця. Щоб не терпіти дивацтва кішки, з першого дня потрібно її виховувати. Кішки піддаються вихованню, дресируванню. Потрібно мати терпіння, щоб змусити кішку дотримувати правила у будинку. Інакше вона почне вами управляти, ви будете дратуватися, звинувачувати її, але в усьому будете винні тільки ви. Якщо правильно виховати кішку, то можна уникнути деяких проблем.

У нас кішка линяє, ось це складність. Вичісуємо її по два–три рази на день. Ігор навіть купив спеціальну рукавицю, яка знімає хутро. Це найскладніше і найнеприємніше, що є в кішці. Принаймні у нас так.

Що найцінніше Вам дарує кішка в домі?

Дім, у якому є кішка, ніколи не назвеш порожнім. Вона заходить і з таким діловим виглядом проходиться, що ти розумієш, що крім твого сімейного життя є ще життя кішки. Воно протікає паралельно. Своїм миром йде, але життя людини кішка оживляє. Звертаєшся до неї – вона реагує, підставляється, щоб її почухали. Розуміє твою мову. Нам вона добрий друг, навіть коли вранці будить у пориві ніжності, ти не розлючуєшся, адже вона приходить до тебе з найкращими намірами, хоча й егоїстичними.

 

Ви багато часу проводите на зйомках чи в театрі, улюблениця скучає за Вами? Як вона Вас зустрічає?

До речі, це питання мене теж турбує, чи буде рада бачити мене кішка, коли я повернуся з гастролей. Але судячи з того, як вона показує мені свій живіт, щоб я його гладила, коли я її кличу, я розумію, що вона рада. Але якщо порівнювати з тим, як поводиться собака, яка проявляє свої емоції, верещить, стрибає, з кішкою не зрозуміло – рада вона тебе бачити чи ні. Вона начебто мене і впізнала, але сказати, що сильно рада, не можу. Хоч і кажуть, що кішка звикає не до господаря, а до дому, я до кінця в це не вірю. Кішка впізнає голоси, розуміє інтонації. Якщо підійде чужа людина, вона не буде поводитися з нею так, як зі мною, мамою або Ігорем. Собаки роблять все показово і явно, а кішка ненароком, по-французьки.

 

Ми намагаємося максимально освітлювати випадки, коли зірки рятують тварин з вулиці. Останнім часом таких випадків почастішало. У Вас є знайомі, які врятували або взяли собаку чи кішку з притулку?

З вулиці беруть, а от з притулку – не можу згадати. Але багато знайомих допомагають утримувати тварин в притулку.

 

У Вас не з’явилося бажання завести ще якусь тварину?

Ми з Ігорем мріємо про собаку. Часто на Фейсбуці трапляються оголошення, що десь знайшли собаку. Але поки у нас такий активний рух в роботі, ми не беремо на себе відповідальність за нового чотирилапого мешканця. Думаю, що в найближчий рік-два ми візьмемо собі собаку. Швидше за все з притулку, там їх багато. Якщо очі в очі зустрінемося, зможемо взяти.

 

Порадьте чи побажайте щось нашим читачам, у яких немає кішки.

Завжди цікаво дізнаватися щось нове. А кішок впізнавати – вражаюче заняття. Коли ти заглиблюєшся у хитросплетіння їхнього розуму, їхнє світорозуміння і світовідчуття, намагаєшся їх зрозуміти – це дуже корисне і захоплююче заняття. Сто відсотків, що ніколи не буде депресії, пройдуть головні болі, якщо вони є, і з’явиться відчуття радості, що ти для себе відкриваєш новий світ. Якщо візьмете кішку – не пошкодуєте, бо отримаєте справжнього друга.

 

Щоб не терпіти дивацтва кішки, з першого дня її потрібно виховувати

Собаки роблять все показово і явно, а кішка ненароком, по-французьки

Поява на вулиці бездомних собак – творіння рук людських


Комментарии

Чтобы оставить комментарий, необходимо авторизироваться или зарегистрироваться!
© «Зоодруг» 2010-2018. Все права защищены.