Вікторія Мазур – гордість та грація нашої країни, переможниця і призерка багатьох міжнародних змагань з художньої гімнастики, багаторазова призерка Універсіади, а також бронзова призерка чемпіонату світу в команді. Не уявляємо, звідки у неї береться час, але вона зразкова власниця двох неймовірних йорків. Ми зустрілися з нею та її песиками, щоб дізнатися, як їм весело живеться разом

Текст: Наталя НАТАДЗЕ

Фото: Катерина МУМЖИНСЬКА

Вікторіє, познайомте нас з Вашими улюбленцями.

Це два чарівних йоркширських тер’єри – дівчинку звуть Джой, а хлопчика – Тьома. Спочатку я взагалі не уявляла, що у мене колись будуть маленькі собачки, не сприймала їх, бо завжди мріяла про великого друга. Але, коли познайомилася зі своїм чоловіком, дізналася, що у нього в сім’ї ціле потомство йорків. Я одразу закохалася у цих маленьких лапусиків. І вони мене теж дуже люблять, чекають щовечора після робочого дня. Немає слів, щоб описати, як приємно прийти після багаточасового важкого тренування додому і побачити цих радісних малюків.

Які стосунки між Вашими собаками? Хоч вони і однієї породи, а все ж таки дуже різні.

Між Тьомою та Джой дружні стосунки. Тьома вже дорослий і стерильний, тому він на вулиці завжди охоронець і захищає Джой. А вдома вони люблять грати. Але й ревнощі теж присутні, всім потрібна ласка і увага, і ніхто не хоче поступатися.

Це Ваші перші собаки чи були інші тварини у дитинстві?

У мене не було ніколи тварин через вічні роз’їзди та змагання. Мій шалено завантажений графік не залишав шансу завести домашнього вихованця. Тварині завжди потрібна увага, а я розуміла, що після моїх тренувань увага скоріше потрібна була саме мені. Коли я жила сама – тримати тварину було нереально з моїм графіком.

Вдома, в Луганську, у батьків є кіт, але в 2006 році я переїхала до Києва тренуватися в збірній команді України. Я з 12 років проживала в спорт-інтернаті, де нам суворо заборонялося заводити тварин. Правила є правила.

Розкажіть про своїх собак. Що найбільше в них любите?

Більш за все обожнюю момент, коли повертаюся додому з тренування. Вони на мене стрибають, облизують від радості, а у мене відразу піднімається шкала мого настрою після важкого дня, і на душі стає легше. Уранці, коли я збираюсь до залу, вони теж вміють підняти настрій, бігаючи по квартирі і граючи іграшками. Це дуже мило. Для мене загадка, як такі маленькі тварини можуть дарувати стільки любові і тепла?!

Собаки цілий день чекають Вашого повернення додому. А що ще вони люблять?

Хлопчик Тьома любить багато їсти, у нього, як кажуть, шлях до серця пролягає через шлунок, повз їжі він не проходить – чоловік, одним словом. А Джой, як справжня дівчинка, любить, щоб її погладили і вся увага була на неї. Я дивуюся її ласкам і грайливості, вона настільки красиво і кокетливо грає з тобою, що я, як дівчина, іноді вчуся цим жіночим манерам у неї.

Ми знаємо, що у Дерюгіних теж є йорки, вони нам розказували, що навіть беруть їх до залу на тренування. Ви своїх берете?

Ні, на тренування я їх не беру, у нас в залі дисципліна і тільки робота. Навіть якщо буде момент, коли я їх приведу до залу, думаю, що робота зупиниться. Хлопчик Тьома знайомий з собачкою Ірини Іванівни, але не більше. Він досить старенький і характер в нього не з простих. Весь в чоловіка.

Ви з ранку до вечора тренуєтесь. Вистачає часу на собак взагалі?

Мій час з тваринами – це вечір після тренувального дня, я гуляю з ними на набережній і насолоджуюся цим солодким моментом.

Є плани завести ще якихось улюбленців?

Я шалено люблю собак і взагалі тварин, в майбутньому з чоловіком хочемо побудувати будинок і завести ще більше домашніх вихованців. А ось нещодавно чоловік заявив, що хоче єнота. Так що в нашому будинку суцільний контактний зоопарк!

Ну у таких любителів тварин, як Ви з чоловіком, ми не сумніваємося, що буде дійсно цілковитий зоопарк, було б для цього місце.

Ми з чоловіком народжені в рік собаки, і я взагалі мрію відкрити готель для собак або притулок. А в нашому будинку дуже хочемо завести хаскі. Часто, коли ми гуляємо по набережній, то зустрічаємо представників цієї породи, я обожнюю їх блакитні, пронизливі очі, їх розумну мордочку, але з їхнім характером ніколи не стикалася. Вважаю, що догляд їм потрібен подвійно уважний та особливий. Може, колись і дійсно заведемо єнота. Але це поки тільки мрії, з ними не просто, вважай, що в будинку є дитина.

Побажайте, будь ласка, щось нашим читачам, у яких ще немає собаки.

Для мене собака – це дійсно друг. Коли приходиш додому після важких буднів, це дійсно щастя, що тебе зустрічає твій вихованець. Вони настільки щирі, настільки добрі, що ти моментально забуваєш про проблеми на роботі, про свою втому. Для мене мої тварини – це вітамін, який з кожним днем діє подвійною дозою!

Для мене загадка, як такі маленькі тварини можуть дарувати стільки любові і тепла